Єдиний діючий на Україні,
так званий "Карпатський Вулкан."

Трохи легенди для початку.
07/05/2005

       Колись давно, жило собі поселення між горами, жило, не тужило. Аж раптом осатанівшим монголо-татарам рубануло в голову піти на землі України. Трохи покрасти, трохи попалити, трохи на конях погасати, а трохи й розвіятися від нудьги. Ну загалом, реалізувати свої варварські мрії. Ішли вони собі йшли, і аж раптом натрапили на це село. Щось не сподобалося їм і всіх винищили! А під кінець спалили те поселення. І не залишилося а ні жодної живої душі, а ні єдиної вцілілої хати. Так вони собі подумали та посунули чинити звірства далі.

       Але тут звідки не візьмись, просто якимось дивним божим промислом залишилася живою одна однісінька старенька бабуся. Десь їй пощастило пережити-перебути це страшне безчинство, а після закінчення повернутися й не зійти з розуму від побаченого. Ще одна важлива обставина - ця бабуся була вагітна! Від кого й ким саме була вагітна - цього легенда не оповідає. Єдине відомо достеменно так це те, що звали її Рунею. Старою Рунею.

       А зараз спробую відповісти на питання, яке виникло в багатьох читачів. Яке відношення ця стара вагітна має до вулканів? Та ніякого, я відповім. Окрім того, що саме ці мікрократери знаходяться на території того давним-давно спаленого, і згодом відновленого села, названого в честь старенької бабусі-матері - Старуні.

       Отже, моя чергова подорож здійснилася до єдиного, як писали багато газет та журналів, діючого на території України вулкану, розташованого в багатющій (колись, а може й зараз) корисними копалинами території села Старуня.

       Що можна необ'єктивного сказати зі сторони недосвідченого вулканолога-геолога-географа? Ніяких вивержень і нічого схожого на лаву немає. Температура навколо - як усюди, ні на градус більше, ні на градус менше. Мікрократери? Так, вони є, але складають враження радше невеличких нафтових плям, аніж чогось схожого на вулкан. У радіусі двох, а то й більше метрів від кратерів нічогісінько не росте, земля повністю сіра, отруєна.

       Невеличкі бульбашки газу, що виринають з суміші дощової води з різними хімічними сполуками, раз у раз лускають у жерлах кратерів, залишаючи по собі різкий запах сірки та мазуту. Це видовище аж ніяк не схоже на гейзер, але і не претендує на нього. Само по собі - воно й так є унікальним. Навколо кратерів болота, які, якщо уважно прислухатися, наче щось нашіптують. Або ж земля намагається промовити щось до нас. Хоча, насправді, то лише гази виходять на поверхню крізь вологу землю.

       Історичне походження більшості мікрократерів доволі сумнівне, хоча я й не фахівець аби судити про це. Але як розповідають місцеві мешканці - лише один із кратерів має природне походження. Решта ж, почали з'являтися після втручання людей.

       Зі слів мешканців тут шукали, знаходили і видобували все - нафту, сіль, сірку, газ, та ще купу різних хімічних елементів та сполук. Шукали всі, і австріяки два століття назад, і поляки та товариші в минулому. Все що залишилося - лише глибокі шахти, засипані землею і накриті цементовими брилами.

       А на завершення оповіді подаю коротку й цікаву, як на мене, статистику про кратери та деякі перестороги для послідовників.

      Коротка статистика: Кількість мікрократерів перевищує 20 штук (в т.ч. 1 справжній - природного походження). Середній діаметр кратера близько 1-го метра. Середня глибина - 1 м. Щороку близько 5-и свійських тварин (корови, кози) намагаються детальніше дослідити ці кратери, але зусиллями їхніх наглядачів (пастухів) цього їм не вдається - витягують загрузлих та почорнілих від страху. За період існування цих чудо-кратерів не вдалося врятувати загалом близько десяти тварин (дикі тварини тут не враховані).

       Перестороги:
       
       1. Знаходитися тривалий час (понад 20 хв.) біля кратерів не дуже безпечно, скажу я вам відверто, адже суміш газів постійно виривається на поверхню. Це особливо помітно неозброєним оком біля рукотворного кратеру "Надія", де нестримне бажання спробувати запалити факел було поборено уявою раптового вибуху, миттєвого облисіння з запахом смаженого пір'я та банальною відсутністю вогню.

       Я вже не кажу про запах сірки і нафти, яким оповитий вулканічний епіцентр. Але можу і хочу сказати про наслідки - того дня я таки отруївся тим газом. І кілька годин поспіль мені хотілося сказати "Бууо-а-а-е-е" десь на узбіччі дороги. На момент написання цієї статті, моя голова і досі якась наче запаморочена від тієї подорожі.

       2. Ще один важливий елемент, про який варто згадати, а точніше про один такий радіоактивний елемент. У вісімдесятих роках на цій території були знайдені поклади урану й одразу заплановані розробки цих руд і відселення мешканців. Тому не зайвим буде з собою прихопити лічильник Гейера. Хоча всі хвойні на території абсолютно зелені. Тому, якщо радіація є - то дуже і дуже не значна.

       Фотосвітлини:

Вулканічний епіцентр, оповитий навколо горами.

Вигляд на долину вулканів

Мікрократери, щедро розсипані в долині кратерів

Отакі-то нафтові пироги

А оце вже "вулкан" явно техногенного походження. Застиглий.

Пробували шукати тут і нафту, і сірку, і газ, ба, навіть, уранові руди!

Природній вулкан неприродно закинутий металобрухтом