Івано-Франківськ - Коломия - Шешори - Цеглина - Коломия - Івано-Франківськ

Замість вступу

Будучи на цьому фестивалі мене вразило кілька подій. Власне про одну із них піде далі розмова. Про решту вражень, для тих кому буде цікаво, я оповім згодом, за кілька днів. А саме - про народ, про пляжі, про етно-хаос і про китайську дорогу додому.

Гайдамаки

Уже за десяту вечора. Дрібні краплини дощу раз по раз шмагали мене по обличчі. Такий стан речей не особливо сприяв подальшому перебуванню на майданчику, і ми разом почимчикували до свого містечка в три наметика. Розмістившись, спина вже починала трохи свербіти, і заважати повноцінно приймати сон. Не треба було перележувати на сонці, але впертість молодості неодмінно бере своє. Ось-ось і на обрії численних думок і емоцій по-партизанськи підкрадалася дрімота. Думки сповільнювалися, згасаючи на кожному колі своїх перегонів. Тіло приємно занурювалося в сон. Аж раптом неймовірний шум радісних криків та вигуків юрби, підсилений гучною акустикою, стрімко обірвав це солодке павутиння, і я повернувся до реалій намету.

На співочому майдані відбувалося щось грандіозне. Внутрішні перешкоди на кшталт "А може все-таки краще полежати й поспати? Та й чого мені туди самому йти?" благали залишатися під теплим коцом та знову повернутися до дрімотного стану. Ще один потужний вибух емоцій долинув до моїх вух. І ще одна пісня скінчилася. Бути в Шешорах майже до фіналу й не почути наживо гайдамак? Ні! Цій спокусі я вже не міг протистояти - швиденько одягнувся й виліз зі своєї нори. Ззовні мене стріла світла ніч і далекий та водночас близький гайдамацький гуркіт музики. Спроба витягнути Тараса й Аліну не дала бажаного ефекту, і я, більше не вагаючись, вирушив у путь.

Незважаючи на темну пору, люди все йшли і йшли на звуки магії українських пісень. Уздовж слабо освіченої дороги, майже впритул до опор тулилися десятки, якщо не сотні автівок із різних куточків України: Львівщина, Київщина, Тернопільщина, Луганщина та з багатьох інших. Я заспішив і тут переді мною (оскільки я знаходився на горі, а стадіон зі сценою в долині) відкрилося грандіозне видовище. Тисячі рук рвалися догори в ритм етнічного року. Власники рук покривали всю освітлену площу стадіону. Усі пищали й кричали від бурхливої музикальної енергії.

Опустившись сходами в маси, я не помітив як і сам став рухомим елементом цього живого людського оазису. Спершу почав підтанцьовувати ногами в такт музиці, згодом енергія музики дійшла до тіла й голови, зарухалися руки. І ось я вже сам є ЧАСТИНОЮ великого людського організму - підскакую разом з усіма, і, навіть, намагаюся підстрибнути ще вище. До речі, завдяки моїм стрибкам і неповторній футболці, Аліна й Тарас, які прийшли вже під сам кінець, вирахували мене серед маси.

Я вперше бачив, щоб музиканти увівсю віддавалися на сцені своїй творчості. Кожен із них як тільки міг на всі 100 можливих і неймовірних відсотків і, навіть, більше. Цей неповторний заряд творчого екстазу передавався в народ. Ще кілька пісень і по завершенню артисти вийшли за куліси. Отриманий позитив вимагав продовження і маси одноголосно почали вигукувати "ГАЙ-ДА-МА-КИ!!!" і так декілька разів. І це дало бажаний ефект!

Вийшов гайдамацький акордеоніст. Вдягнув навушники, закрив очі й....так заграв, що аж дух перехопило не тільки в мене та в людей навколо, але, мабуть, і в самих гайдамак. Друзі, я не можу вам передати в цих рядках ні тих емоцій, ні тих відчуттів, ані тої віддачі з якими він грав. Він реально входив у транс де в той момент був одним цілим зі своїм акордеоном. Насправді це був початок іншої пісні, але який початок!!! З'явився соліст та інші учасники гурту, і буйство гостей фестивалю продовжилося із ще більшою силою. Наступна пісня дала можливість представити себе подібним чином цигану-трубачу. Це був їхній справжнісінький зоряний час. А люди божеволіли собі від цього і я разом із ними.

Пляж

Збіговисько

Етно-хаос

Китайськими шляхами

Кілька вибраних фоток для затравки