Останню годинку-дві нашої подорожі майже увесь автобус солодко дрімав, а дехто, навіть, спав міцним козацьким сном, час від часу прокидаючись від потужних аплодисментів з динаміків над головами. Потім мабуть більшість поверталася у сон, але я щоразу вдивлявся у темряву ззовні, і мій погляд то фокусувався на краплях дощу, які розбивалися і здувалися вітром по cклі, (схожі на траси для мух :)), то на палаючих неонами чи іншими світилами вивісках заправок, кахве чи інших придорожніх закладів різного характеру.

        Моя голова схилялася до вікна, очі майже злипалися і класний кольоровий сон почав непомітно закрадатися, але тут мій мозок все ж таки встиг зафіксувати дивно-дрімаючу голову попереду. Було помітно, як голова дуже-дуже повільно схиляється у сторону вікна, а потім різко, наче прокинувшись, поверталася до початкового положення. Виглядає це доволі кумедно :) Нарешті, голова не втрималася і притулилася до скла вікна та більше не ворушилася.

        Знову загарчали аплодисменти, і Оля, (то якраз про її голову абзацом вище) знову зайняла початкову позицію. Ця дівчинка мені подобалась, і я зняв з себе светра, склав його вчетверо та поклав між її кріслом і вікном. Ольчина голова знову почала повторювати свій танець в напрямку скла :), допоки різко не здригнулася від дотику з моїм светром :) Мабуть її охопив переляк, але побачивши що то всього-на-всього теплий светр, вона гарно умостила голівку на ньому і спала вже аж до кінцевої зупинки. Що їй снилося - мені вже не відомо :)

В головних ролях:
Я, Аліна, Тарас, Света, Оля
та інші, не менш цікаві особистості

P.S. Не забуваю про організаторів, які дуже намагалися вкластися у дуже вузький графік :)